Роз’яснення: під час війни правопорушення з примусу не є злочином
Під час війни правопорушення з примусу не є злочином, а нормативно-правові акти окупаційних сил та окупаційних адміністрацій російської федерації є нікчемними і не створюють жодних правових наслідків.
У час війни можливі випадки, коли особа розуміє небезпечність своїх вчинків і їх наслідків, однак, перебуваючи під впливом сили примусу, позбавлена можливості керувати своїми вчинками і змушена чинити саме так, а не інакше. Такі випадки не вважаються кримінальним злочином, бо відповідно до статті 40 Кримінального кодексу України не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 Кодексу. Вона визначає, що:
1.Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.
3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.
