«Не дай домашньому насильству шанс»
У багатьох європейських країнах сімейне насильство розглядають як серйозну соціальну проблему. Форми контролю за насильством в суспільстві можна поділити на первинні, до яких відносяться соціальні та культурні норми, звичаї, і вторинні, що реалізовуються за допомогою соціальних інститутів і організацій (органів внутрішніх справ, установ соціального захисту, місцевої влади та інших органів влади.
В останні кілька десятиліть насильство в сім'ї усвідомлюється як серйозна і масштабна проблема, яка породжує безліч інших соціальних та індивідуальних проблем. Зокрема, сформувалося розуміння, що недостатньо тільки карати винних, необхідно також реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, яка вчинила насильство, щоб уникнути повторення ситуації. Об'єктами домашнього насильства можуть бути будь які члени родини
Зазвичай, існує широко розповсюджений міф, що насильство в родинах - це проблема тільки неблагополучних родин, і майже завжди сімейне насильство пов’язане з пияцтвом і бідністю. Однак за деякими дослідженнями це зовсім не так. Насильство властиве для всіх соціальних груп і не залежить від економічного становища родини в цілому.
Протягом останнього часу теми насильства у родині стали предметом публічного обговорення.
Закон розрізняє такі види домашнього насильства:
фізичне насильство в сім'ї— це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім'ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.
сексуальне насильство в сім'ї—це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім'ї.
психологічне насильство в сім'ї—це насильство, пов'язане з тиском одного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю.
економічне насильство в сім'ї—це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право.
Законодавство про попередження насильства в сім’ї наділяє нас досить широкими можливостями щодо звернення до органів та установ за допомогою у ситуації сімейного насильства, що тягне за собою вжиття визначених заходів по його запобіганню.
Немає рецепту на усі випадки життя, тому що ситуації можуть бути дуже-дуже різними. У різних людей різні духовно-моральні сили, різні можливості. Те, що один може сам осмислити, зрозуміти і змінити ситуацію, інший - не в силах. Але боротися з насиллям просто необхідно для нормального повноцінного життя.
Найчастіше насильницьких дій (будь-якому з наведених типів насильства) з боку членів сім'ї піддаються діти, жінки, люди похилого віку та інваліди. Наслідками насильства в сім'ї стають тілесні ушкодження, психічні розлади, самогубства, а також втрата почуття самоповаги у жертви. Постійне грубе поводження здатне спровокувати у жертви відповідні насильницькі дії по відношенню до агресора.
Крім того, насильство над дорослими членами сім'ї відповідно позначається і на дітях, викликаючи у них різні психоемоційні і психосоматичні розлади, шкільну дезадаптацію, і в цілому призводить до порушень розвитку і спотворень соціалізації. Сім'ї, в яких відносини будуються на насильстві, входять до "групи ризику", оскільки виросли в настільки неблагополучної атмосфері діти згодом стають або жертвами, або самі піддають насильству своїх близьких. За статистикою, 95% людей, що містяться в колоніях, в дитинстві зазнали насилля або були його свідками.
Насильство в сім'ї порушує такі права людини, як право кожного на рівний захист перед законом і відсутність дискримінації за ознакою статі, віку, сімейного чи соціального статусу; право не піддаватися жорстокому поводженню; право на життя і фізичну недоторканність; право на високі стандарти фізичного і психічного здоров'я.
Постає питання: Домашнє насильство в Україні: прихований сором?
На жаль, це дійсно так. За даними соціологічних досліджень, серед розлучених жінок кожні три з чотирьох опитаних потерпали від домашнього насильства. Чому це відбувається? По-перше, тому, що метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли кривдник намагається бути єдиним “розпорядником” її життя. Підкоряючись, жертва стає безпорадною, не може правильно оцінювати ситуацію, більше навіть не намагається себе захистити. В такому стані постраждалі від домашнього насильства часто самі відмовляються від спроб їм допомогти. По-друге, тому, що в українському суспільстві “не прийнято” розповідати про такі речі. На жаль, ми стикаємося зі “змовою мовчання” та прихованим осудом потерпілих від насильства в сім’ї: наприклад: мати не може визнати, що її рідний син знущається над нею: вона, мовляв, “сама винна” в тому, що не догодила, не так виховала, не зберегла сімейного вогнища. Така позиція хибна. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство — це злочин. У суспільстві утвердилися й багато інших стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища. А, мабуть, найбільше згубно впливають на суспільну думку уявлення проте, що поодинокі випадки агресії не є насильством. Насправді це не так. Прояви домашнього насильства мають циклічний характер: випадок насильства — примирення — заспокоєння — посилення напруги — і знову насильство. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство — ставати більше інтенсивним та жорстоким. Ще одним поширеним стереотипом є переконаність постраждалих у тому, що вони мусять терпіти домашнє насильство задля дітей. За даними неурядових організацій, неповнолітні стають свідками кожного третього випадку насильства в сім’ї.
З позицій психологічного підходу насильство розглядається як результат якого негативного особистого життєвого досвіду, "травми дитинства", або алкоголізму та психопатології, або як симптом дісфункціонірованія сім'ї, парадоксальним (але неадекватним) чином стабілізуючий сімейну систему.
З психологічної точки зору насильницька поведінка і жорстокість рідко бувають безглуздими. Цей момент дуже важливий з тієї причини, що будь-яке суб'єктивне спонукання повинно висвітлюватися з позиції особистісного сенсу, особистісної значущості. На цьому рівні мотиви агресивної поведінки, як правило, неусвідомлювані.
Насильство в сім'ї порушує такі права людини, як право кожного на рівний захист перед законом, тобто подолання дискримінації за ознакою статі; право не піддаватися жорстокому поводженню; право на життя і фізичну недоторканність; право на найвищі стандарти фізичного і психічного здоров'я.
Кожен тип насильства - самостійна проблема, що має специфічні риси. Причини, умови, форми прояву насильства, наслідки насильницьких дій в залежності від об'єкта набувають свої особливості, які необхідно враховувати як при розробці профілактичних заходів, так і при втручанні з метою запобігання небезпечних наслідків насильницьких дій в сім'ї.
Якщо раніше за домашнє насильство була виключно адміністративна відповідальність, то тепер вводиться кримінальна відповідальність окремим законом.
Якщо узагальнити, покарання можуть бути такі: громадські роботи на строк від 150 до 240 годин, арешт на термін до 6 місяців, обмеження волі на термін до 5 років або позбавлення волі на термін до 2 років.
